«Літній пейзаж» Петро Левченко кін. ХІХ – поч. ХХ ст. полотно, олія

Полотно «Літній пейзаж» створене Петром Левченком у техніці олійного живопису в 1876 році.

Петро Олексійович Левченко (1856 – 1917) – український живописець-пейзажист, гра­фік, педагог, майстер інтер’єрних композицій. Народився у Харкові в родині заможного купця. Мистецьку освіту отримав у Харківській міській гімназії у Дмитра Безперчого та Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв під керівництвом Михайла Клодта, Володимира Орловського та Павла Чистякова. З 1886 року – викладач Харківської рисувальної школи Марії Раєвської-Іванової. У 1895 році відвідав Париж, де ознайомився з творами французьких імпресіоністів, що мало вплив на його подальшу творчість. Був одним із засновників та постійним членом Харківського товариства любителів мистецтва, Товариства південноросійських художників, експонентом Товариства пересувних художніх виставок. У творчості Петра Левченка поєднано тенденції пленеризму, імпресіоністичних ознак  з особливостями модерну.

Основну увагу у своїх роботах митець приділяв лірично­му забарвленню, підпорядковуючи цьому усі живописні за­соби, якими він володів досконало. Виконані безпосередньо з натури, вони є фактично етюдами, що мають міцну картинну композицію і сприймаються як цілком завершені твори. Саме таким є невелике за розміром полотно «Літній пейзаж». Головний колірний ефект утворюють смарагдові барви трави, брунатний ґрунтовий покрив, вохристо-сірі паркани, стріхи та білі стіни хат, на яких виразно розгорта­ється варіація теплих і холодних тонів. Художник майстер­но відтворює глибину простору, використавши для цього і крутий звив яру, лінії паркану та будівель. В естетичній по­внозвучності твору важливу роль відіграє й делікатна жи­вописна манера, культура мазка, вишукана фактура пок­ладених на полотно фарб.

Твір несе у собі велику емоційну силу. Уникаючи панорамності, митець свідомо обмежує обшир баченого і бере не­величкий фрагмент, немовби приглядаючись до природи, залишаючись наодинці з нею. Уважне око художника ба­чить усе, але кожна деталь у його творі відібрана, відчута й пережита. Барви також стають виразниками емоцій. Ясні чи похмурі, вони підсилюють глибину й характерність мо­тиву. Картина вражає тонко переданим ліричним настро­єм, відтворенням затишку провінційного життя.

При неквапливому спогляданні камерного твору худож­ник і глядач наче залишаються віч-на-віч з природою і ве­дуть з нею сердечну розмову.

Український художник Петро Олексійович Левченко був тонким, неперевершеним майстром ліричного пейзажу, одним із найкращих колористів свого часу і блискучим ри­сувальником. Його творчість стала видатним явищем в українському образотворчому мистецтві кінця XIX – поча­тку XX ст., у ній найпослідовніше виявився перехід лірич­ної картини на рубежі віків до пейзажу настрою.

Петро Левченко. фото поч. ХХ ст.